Огляд iBasso DX180 ‒ новий-старий гравець в команді iBasso

Чомусь не всім зрозуміло навіщо в наші дні ще існують так звані цифрові аудіо плеєри (DAP), а дарма. Саме через потребу слухати музику, що виникає у людей за різних мотивацій (задля відпочинку, меломанії, фонове відтворення чи вдумлива аудіофілія) виробники продовжують не просто випускати, а й розширювати лінійки пристроїв, вдосконалювати їх і заробляти, заробляти, заробляти.

 
Можливо для людей які слухають лише стримінгові платформи і є загадкою існування DAP, та вийшло так що і вони теж є потенційними покупцями, навіть не підозрюючи про це.

Цього року компанія iBasso оновила свою умовно бюджетну модель і випустили iBasso DX180. Та чи це крок вперед, чи лише повільні обережні кроки, як то було з DX170? Давайте розбиратись.

Дизайн, ергономіка та матеріали

Руки так і тягнулись за логікою оглянути комплектацію, але на той момент пристрій був розпакований і я просто не втримався спершу обмовитись про його візуальні якості.

Маленькі габарити, відносно сучасних смартфонів, трохи товщий, але за вагою плюс-мінус ті самі 200 грамів, які ми звикли носити у кишені. Чорне дзеркало яскравого і привабливого екрану, естетично привабливі лінії та контури по корпусу і.. Просто чудова скляна задня поверхня! Т.я. плеєр можна знайти в трьох кольорах (сірий, зелений, блакитний) то всі прихильники скляних корпусів смартфонів зможуть потішити себе ще одним привабливим пристроєм, від якого не можна відірвати око. Навіть у відверто нейтральному сірому кольорі, який у мене був на огляді, він справді милує око і зовсім не хочеться вдягати чохол, щоб прикривати цю красу.

Загалом, плеєр візуально нагадує виріб вирізаний з чорного обсидіану. Надзвичайно привабливий, але водночас металева рамка дає зрозуміти, що достатня жорсткість в конструкції присутня. Відчувається він легким, але надійно зробленим, всі матеріали приємні та якісні.

Блискуче металеве коліщатко-енкодер на верхній правій частині пристрою – це орган керуванні гучністю, блокуванням і увімкненням. Хоч і вигляд це має дуже цікавий, але я на перших хвилинах чомусь мав скепсис, щодо зручності, щодо того як же з ним жити, коли буде потрібно весь час його ховати до кишені і потім діставати. Та все марно! Достатньо в опціях вимкнути керування гучністю на вимкненому екрані і все, плеєр стає дуже слухняним. Фантомних випадкових натиснень на енкодер я не мав ні разу, а гучність корегував спершу засвітивши екран натисненням на нього. Дуже приємний досвід, не дивлячись на те, що ми всі звикли бачити, як такі коліщата виробники часто прикривають напливами на корпусах своїх плеєрів. Виявляється, що так теж можна робити! Окремо слід згадати за дуже приємні кліки коліщатка на поділках. Якщо ви хоч іноді сідаєте послухати музику задля розслаблення, зняття стресу, то всі ці маленькі дрібниці просто кричать про те як вони воліють допомогти в цьому!

Невелика претензія до маленьких клавіш керування перемиканням треків та плей/паузи. Без чохла важко намацати правильну кнопку не дивлячись на них. Вони всі однакові за формою, та без тактильних позначок. Вдягнувши в чохол, ви будете кожного разу вже випадковими натисненнями перемикати трек, коли братимете до рук зі стола чи з кишені цього красеня. Дрібниця, а може щось не так саме з моїми руками. За кілька днів я вже приловчився брати його за умовно нижню частину. Але іншою стороною медалі є те що кнопки можливо намацати наосліп у кишені, через те що вони помітно випирають в чохлі і там дуже легко натискаються, на відміну від досвіду використання без комплектного чохла.

Моя окрема подяка інженерам, які роблять порти зарядки з одного боку пристрою (зверху), а роз’єми підключення з іншого (знизу). Плеєром, завдяки цьому, легко керувати під час зарядки. Також зверху знаходиться слот для SD-карти, яку можна без сторонніх предметів (скріпок чи медіаторів) дістати чи вставити бо, як виявляється, це не те щоб дуже часте явище серед плеєрів.

До речі, про порти підключення навушників! iBasso за своєю вже дуже давньою традицією оформлюють у металі, схожому на позолоту. Ця маленька дрібниця завжди мені подобалась, а у купі з сріблястим коліщатком все виглядає хоч і стримано, але милує око акцентами. Маленькими деталями, прикрасами.
Оперувати пристроєм такого габариту і ваги дуже зручно і у мене ніколи не виникало запитань щодо ергономіки. Приємно те, що нове покоління пристроїв отримало увагу дизайнерів на рівні з інженерами, і це не просто безлика цеглина, а справді зручний і приємний пристрій. Тримайте мене семеро, бо досить про дизайн))

Комплектація

Пристрій прийде до вас у дуже компактній коробці, ледь ширше самого плеєра, за що ми мали б бути вдячними. Зберігати коробки від різних пристроїв стає все важче з роками і їх кількістю, тому плюс.

Дуже проста за виконанням в середині картонної оболонки, як це заведено зараз серед багатьох виробників портативного Hi-Fi. При відкритті на нас одразу буде дивитись маленький обсидіановий красень та конверт з папірцями – гарантійний талон і інструкція для швидкого старту. Прозорий пластиковий чохол, який краще одразу вдягти, якщо в приміщенні бувають незграбні власники, котики, песики або дітки. Так буде йому однозначно безпечніше. Також, в коробці знайдемо кабель USB-A/USB-C для заряджання, передачі інформації та підключення плеєра в якості ЦАП/підсилювача. На самому дні лежать кілька пластикових захисних покриттів для екрана.

Кіллер фічі, швидкість роботи та характеристики

Що потрібно в першу чергу знати про iBasso DX180 – це операційна система Android 13, достатній для всіх сучасних плеєрів восьмиядерний Qualcomm Snapdragon 665 SoC, чудовий і яскравий 5” екран компанії Sharp і аж чотири (!) ЦАПи CS43131 DAC по технології Chipset matrix, яка схожа на ту що застосована в старшому iBasso DX260.

Швидкість системи на цьому чипсеті відмінна і нарікати на те що виробники продовжують використовувати старі чіпи немає сенсу, бо всі поставлені задачі цей процесор виконує і його енергоефективність гарна (про що піде в окремому пункті).

А от що є дуже-дуже цікавими характеристиками, так це показники, які здобуті саме завдяки масиву ЦАПів та їх грамотному підсиленню. По перше, потужність на 3.5 мм – 281mW + 281mW@32ohm (до 3Vrms на High Gain), по друге, потужність на 4.4 мм (БАЛ) - 690mW + 690mW@32ohm (до 6Vrms High Gain!). При тому маючи наднизький коефіцієнт спотворень THD+N< 0.1% та просто флагманські показники динамічного діапазону 10Hz-75kHz! При тому, що в цьому бюджеті всі конкуренти мають діапазон від 20 Гц.
Чи чути ці 10 Гц людині, адже всі навколо кажуть про слухові межі людини по НЧ у 20 Гц? Так, чути, чути навіть нетренованим людям, а якщо не чуються напряму, то Низи можуть своєю вібрацією давати додаткові відчуття. Чим нижче динамічний діапазон, тим ширше відчуття сцени і сильніші деякі просторові коливання. Додайте ще сюди дуже високий поріг Crosstalk на 3.5 -118dB та -144dB на 4.4 (БАЛ) і ви отримуєте просто прекрасну основу для відтворення будь-якого матеріалу.

Плеєр може бути у версіях 3GB LPDDR4X + 32G ROM та 4GB LPDDR4X + 128G ROM. У мене на огляді саме остання і найважливіша його перевага – це вільна пам’ять девайсу, куди можна закинути дуже багато музики з вашої бібліотеки, або ж взагалі синхронізувати її з хмарних сервісів, якщо ви використовуєте такі для зберігання. Звичайно, пам’ять можливо розширити SD-картою, але чомусь мене швидкість роботи карти з Андроїдом не порадувала, т.я. відкриття кожного каталогу чи підкаталогу займає помітний час. І це досить дивно, тому що саме відкриваючи їх через вбудований плеєр я тої неквапливості не помітив (пізніше я з’ясував, що сканування бібліотек прискорить подальшу швидкодію у будь-якому плеєрі, але не у всіх розділах). Різниці в швидкості роботи версій 4/128 та 3/32 я не помітив. Молодшу версію трохи раніше мені довелось повертіти в руках близько години і можу запевнити, що оптимізація Андроїд вирішує всі ваші питання до швидкодії, а не кількість ОЗУ, т.я. 3 Гб – це вже достатній її об’єм.

До речі, про оновлення – після вмикання пристрою, слід підключитись до вашого wi-fi і перевірити їх наявність. Саме так я зробив, знайшов оновлення та швиденько, за кілька хвилин, отримав останню прошивку «по повітрю» з всіма баг-фіксами та поліпшеннями. Всі поліпшення у вигляді переліку доступні до ознайомлення перед завантаженням, тому ви зможете перевірити, чи потрібно вам це, чи оновлення не дуже критичне і може зачекати.

Єдині проблеми з софтом що я зустрічав – це дуже незвична організація каталогів у рідному Манго плеєрі. Скажу відверто, я його використовував тільки перший час і лише для вивчення досвіду роботи з рідним плеєром. Вам з самого початку доступний звичний Play Market звідки ви швидко завантажите звичний вам Fiio Music, HiBy Music або ж будь-який інший. Якщо вам цікаво, то я в основному тестував звук, автономність та всі звукові характеристики на Fiio Music.

У плеєрі реалізовано перемикання фільтрів, які справді мають вплив на звук. Я використовував переважно гібридні навушники і для них, на мій смак підійшов NOS (без оверсемплінга) фільтр, та фільтр під номером «1». Інші фільтри помітно міняють звучання, скоріше за все, буде корисно при використанні інших типів драйверів на різних навушниках.

Режим FIR 2x має покращувати взаємодію каналів, але цей вплив досить важко помітити, я не встиг розсмакувати його через відсутність відповідних чутливих навушників. Але завжди краще мати додаткові опції, аніж не мати. І може колись, на якихось дуже чутливих навушниках доведеться його увімкнути. Та не цього разу і не мені.

Автономність

Так, саме на Fiio Music були зроблені всі мої спостереження щодо автономної роботи і все ж використання сторонніх плеєрів є якоюсь не дуже природною мірою, вони точно споживають трохи більше з запасу і так невеликого (за цифрами) акумулятору. 3200mAh Li-Polymer батарея має доступні для заряджання протоколи QC3.0 та PD3.0, що зарядять плеєр за 1.5-2 години. Та я застерігаю вас уважно прочитати керівництво до пристрою і не живити його надпотужними зарядками, які можуть нашкодити пристрою, тому що не мають відповідні вольтажі та режими.

Що ж, до конкретики. Вказані виробником 13 годин в режимі Хай Гейн точно не вдалось видавити, але я влаштував йому справжній стрес-тест, а не ті умови в яких зазвичай виробники звикли отримувати красиві маркетингові цифри. 4.4 перехідника я не мав весь час, але мав у розпорядженні дуже тугі внутрішньоканальні навушники Tangzu Xuan NV, які мають опір лише 8.5 Ом та от їх чутливість лише 98 Дб і по два динамічних драйвери на навушник дуже-дуже важко розхитати навіть середньобюджетними плеєрами. А от цьому плеєру це під силу! Із доступних 100 поділок керування гучністю, вже можна слухати їх на ~65, але для ускладнення цього завдання я розігнав гейн аж до 95%. Ні, я не слухав так гучно, лише робив заміри, лишив на столі і відмітив час, коли плеєр досягнув поділки у 10%. Тож, в таких непростих умовах на високому вольтажі як для 3.5 мм виходу, плеєр прожив чесні 7 годин. З вимкненим wi-fi та блютус. Приблизно такі самі показники я отримав і при використанні 250 Ом Байерів з чутливістю у 96 Дб. Звичайно, гучність була там не в достатніх межах. Саме для таких сценаріїв і потрібні 4.4 виходи.

Чи не замало це по часу роботи? Адже виробник показує геть інші цифри. По аналогії до плеєра, який має майже в двічі більшу батарейку у 5300 mAh (на 40% батарейка у 180-го менша) та заявлену виробником автономність у 14 годин (проти 13 у DX180) час реальної (!) автономної роботи у важких умовах 10 годин проти 7. Але це досить високий рівень і гарний показник для автономного пристрою з аж таким рівнем підсиленням, як не крути. А що най головніше – конкурент (про якого буде далі) помітно нагрівається під час роботи і повний заряд його займає більше 4-х годин, проти 1.5-2 години в iBasso DX180.

Перехідники 4.4 мм, на жаль, я мав тільки ненадовго, щоб переконатись у можливості iBasso DX180 розігнати навіть найтугіші динамічні повнорозмірні Байери 880 до гучності, коли вже хочеться зробити тихіше, навіть людині, яка любить слухати дуже гучно. Та я впевнений, що автономність буде на рівні того що показав вихід 3.5 мм на своєму максимальному вольтажу.

Другий сценарій – блутус транспорт з LDAC. Я використовував свої Audeze Maxwell і стабільно отримував 10% розряду батарейки за кожну годину прослуховування. Тобто, 9-10 годин роботи можна гарантувати.
Ще один сценарій використання я знайшов у мережі – це підключення в автомобілі, для покращення характеристик звучання вбудованої системи, але у мене в авто немає виведених SPDIF чи входів 3.5, тому вибачте, доведеться вам тестувати цей кейс самостійно! Багацько людей в США та Європі мають на дашборді фіксатори для своїх плеєрів і не користуються системами встановленими виробниками авто. І там iBasso DX180 вже встиг захопити певну аудиторію.

Звук та режими роботи плеєра

Дуже, дуже простими словами – DX180 звучить надзвичайно близько до референса. Я використав свою аудіокарту Audient ID14 mk2 для контролю і почув що заявлений діапазон і тональні характеристики на найвищому рівні. І це неабиякий комплімент, коли виробник виріс з бажання «покращувати» чи пом’якшувати гострі кути свого виробу, а воліє зробити найдетальніший і доступний за ці кошти звук на ринку.

Важливо знати чому я відмовився прослуховувати рідний вбудований плеєр – він помітно (!) провалює середину, щоб була можливість краще чути краї динамічного діапазону. Інструменти стають легшими і тому їх позиціонування в просторі легше відмічати через звільнений СЧ простір. Але це послабляє потужність атак ударних, тіло ударних, гітарні рифи, соло, голоси, всі оркестрові інструменти, синтезатори і все інше. Це та сама V-shape, але у оформленні самого виробника. Якщо взяти такі самі V або U навушники, то всі ці акценти на низах і верхах помножаться самі на себе, а відчуття провалу середини стає ще більшим.

Моя порада, якщо ви любите Манго плеєр і давно з ним знайомі – візьміть близькі до нейтральності навушники, або навушники з акцентами на середині. Акценти на НЧ та СЧ при цьому треба вже вислуховувати на свій смак і корегувати вбудованим в плеєр (єдиного на систему поки що немає) еквалайзером.

Якщо ж піти іншим шляхом, то можна взяти сторонній плеєр, алгоритми якого більше сфокусовані на репродукції файлу як найточніше. І вже корегувати свої враження навушниками на свій смак, а потім і еквалайзером за потреби.

Перше що помітно – висока роздільна здатність, можливість самого DX180 оперувати дуже важкими файлами і декодувати їх без спотворень у гарно підсилений сигнал. Я намагався відтворювати музику як на повнорозмірних навушниках, так і на внутрішньоканальних гібридах, чи навіть динамічних навушниках. В принципі, всі мої навушники були доведені до їх очевидних обмежень і логічно зробити висновок – межі самого плеєра лежать далеко за тими самими навушниками бюджетного та середнього сегмента що були у наявності.

Друге (і найголовніше) – це потужність вихідного сигналу. Можливість підключити навіть доволі тугі планарні навушники і отримати потужність для повної їх реалізації – це те за що багато хто вибирає саме портативні Hi-Fi плеєри, а не стаціонарний DAC, або донгл. Заявлені 281mW/690mW при 32 Ом опору на кожний канал відпрацьовують відмінно і чесно.  

І останнє – робота з блутус якимось невідомим мені чином зовсім на іншому рівні, ніж досвід LDAC трансляції зі смартфона. Вірніше, я здогадуюсь, що потужність сигналу у телефона менша, т.я. там все орієнтовано на те, щоб економити запас батарейки, а тому трансляція може бути елементарно слабша. Але, в своїх навушниках я відчув дуже чітко і роботу нижчого діапазону від 10 Гц (не обов’язково 10 Гц, це може бути і 19, і 16 Гц, але вони присутні), які буквально масажують черепну коробку, вуха і всі слухові проходи, і відмінні високі частоти, які вправно надсилаються на навушники і не спрощуються ніяким чином по дорозі (в межах протоколу блютус, звичайно). Тобто, найвідповідальніша задача – доставлення інформації до ЦАПів самих навушників виконується на відмінно. Було таке що я ходив біля працюючої мікрохвильовки, коли плеєр був у іншій кімнаті і сигнал не втрачався, не підлагував, не чутно було артефактів. Відмінна робота DX180 як транспорту.

В режимі DAC, підключеним до комп’ютера, плеєр виконує роль звукової карти підсилюючи сигнал що надходить. Відмічу важливий момент – увімкнення режиму відбувається через вбудований Манго плеєр і відповідно проходить через нього. Тому звук буде характерним чином з піднятими краями частотного діапазону (або провалом по СЧ, що одне й те саме). Тому рекомендації про навушники, які я писав трохи вище, тут також актуальні. Драйвер для «Вінди» ви знайдете для завантаження на сайті iBasso, встановлення займе кілька хвилин з потребою перезавантажити комп’ютер. Драйвер для Мак я не знайшов (скоріше він і не існує, поки що).

Конкуренти, альтернативи та їх наслідки

Давайте відповім тим людям, які вважають що DAP застарілий тип пристроїв і можливо обійтись маленькими донглами, які не більше коробка від сірників. Головна перевага у DAP в плані звуку – це байпас, обхід оверсемплінга пристроїв на Андроїд та iOS, так званий Non-SRC. Так, зараз вже існує дуже потужні рішення з 650mW на кожному канал в режимі десктоп (це я про Fiio KA17), але використовуючи його з телефоном, ви, на жаль, отримуєте двічі конвертований сигнал, який поступатиметься сигналу з DAP. Якщо ви не настільки вибагливі в плані звуку і вам потрібно якнайголосніше розхитати повнорозмірні навушники – то справді можна зробити так. Але! Використовуючи окремий плеєр ви маєте виважені виробником програмні налаштування, завжди матимете актуальні оновлення що виправлятимуть саме звукові налаштування і розширяти їх можливості, матимете слот для SD-картки і окрему батарею, яка не буде деградувати разом з можливістю пізніше здійснити дзвінок, або блукати в мережі пізно ввечері. Я веду до того, що треба визначитись з пріоритетними завданнями для пристрою і тоді обирати. І от саме DAP можуть надати ексклюзивний пристрій для прослуховування, який не зачіпатиме інші сфери і не відволікатиме вас.

Щодо конкурентів в цьому ж напрямку. Я мав можливість доволі гарно ознайомитись з iBasso DX170, попереднім поколінням пристрою, і перше що впадає в око – швидкодія. 170-й повільний і любить неквапливе поводження. А в плані звуку він поступається новому товаришу по лінійці роздільною здатністю і є враження що він змазує звучання, спрощує його. Може це і є та сама музичність, яка виглядає звичайним спрощенням сигналу. Особисто моя думка – такі спрощення можуть бути, ви можете любити їх, але треба все це мати на увазі і робити вибір зважено. Для пристрою якому кілька років, в тому бюджеті де знаходить зараз DX170 – це дуже цікавий плеєр. Але він вже поступається новішому і спритнішому DX180. Але! Але. Я не можу не хвалити дизайн iBasso, який тягнеться через всю їх лінійку і на DX170 так само приємно споглядати під час прослуховування і його габарити набагато менші за багатьох гравців в цьому сегменті. Та і ціна на нього стала ще більш доступною через вихід оновленої версії.

Головний конкурент iBasso виступає вже торішній FiiO M11S, який прийшов на зміну звичайного M11 і з самого початку покусує за п’яти FiiO M11 Plus. Я мав для порівняння саме цю модель і враження досить цікаві. На папері рівні потужності сигналів дуже схожі – 200(3.5)/670(4.4)mW у Fiio M11S, проти 281/690mW у iBasso DX180. В реальних умовах, рівні гучності приблизно однакові при всіх сценаріях – як провідні, так і блутус. А от що явно робить різницю, так це те, що 180-й навіть граючи через такий самий Fiio Music, на фоні конкурента має все ж ледь прикрашені краї діапазонів і граючи аж на 10 Гц нижче (від 10 Гц, проти 20 Гц у Fiio), помітно переграє на саб низах, де вони є. Це буквально масаж барабанних перетинок і слухових каналів, коли ви підключаєте навушники, які мають можливість грати нижче 20 Гц. Акцент трохи зміщується, Fiio відчувається більш заповненим по панорамі внаслідок повноцінних середніх частот, а 180-й лише через це відчувається як більш розбірливим. Насправді роздільна здатність ідентична, але психоакустика малює саме 180-му відчуття вищої роздільної здатності та розбірливості. Який з цих підходів вам ближчий – саме вам і вибирати, для мене обидва виявились дуже привабливими і вони обидва є послідовниками концепції нейтральної подачі матеріалу. Хоча Fiio формально ще ближче до референса по тембру, але я не можу сказати що ті -0.5 Дб послаблення на СЧ у iBasso DX180 – це мінус. Навіть зовсім навпаки, в цьому є своя краса. З рідним Манго плеєром цей ефект зовсім інший.

По блутус різниця серед цих двох товаришів теж є, саме через те що сигнал передається з різними граничними показниками сабу, початку динамічного діапазону. А в іншому, тембрально точно в обох апаратів і я не почув різниці в сигналах на ВЧ, а значить протоколи Блутус справді однакові за версіями (що можна побачити і в налаштуваннях).

Важливі відмінності M11S та DX180 – перший помітно гріється під час роботи, що не дуже добре для батареї в довгій перспективі, 180-й має з’ємну задню кришку, тому можливо буде колись в майбутньому самостійно зробити заміну батареї. Також, в очі одразу кидається те, наскільки краще екран у iBasso. По перше, кути під якими викривляється зображення набагато краще. По друге, роздільна здатність помітно вище і (останнє) яскравість у 180-го помітно вище, що може бути критично, коли ви з ним під яскравим сонцем.

Швидкодія обох пристроїв на однаковому рівні і я не можу сказати що хоч колись старіший 660 Снепдрагон підлагував у Fiio. А от за рік з гаком на ринку у M11S вже є кілька оновлень і деякі з них додають цікаві і потрібні функції. Вони приходять «по повітрю» одна за одною. Близько години зайняло встановлення всіх по черзі.

І так, це я про Fiio писав в розділі про автономність. Після повного розряду M11S помітно теплий і його не варто одразу ставити на зарядку, треба почекати, поки він стане прохолоднішим і тільки тоді. А от iBasso взагалі не страждає нагрівом.