Магія чорного диску або чому вініл – це більше, ніж просто звук
Як і для багатьох людей мого покоління, прослуховування музики в домашніх умовах для мене починалося зовсім не з натискання кнопки «Play» на музичному плеєрі. Мій музичний досвід бере свій початок з 1980-х років, коли вінілові платівки і програвачі були частиною нашого побуту. Я досі пам’ятаю звук шипіння, легкий тріск і момент очікування звуку, поки голка нарешті знаходить доріжку. У дитинстві так починалися мої улюблені казки, записані на платівках. Поки на програвачі повільно оберталася платівка, перед очима оживали цілі світи і здавалося, що кімната наповнювалася якоюсь особливою магією.
Поступово дитячі казки змінилися на дорослу музику, особливо пам’ятаю захоплення від платівок тріо Маренич та Alex Silvanni, а пізніше і самі платівки замінили касети, а згодом – компакт-диски. Однак повага до вінілу залишилася незмінною. Платівки сприймалися мною не просто як носій музичної інформації, а скоріше як спогади і емоції, що застигли в пластику. Інколи складається враження, що в сучасному світі музика стала нескінченним цифровим потоком у наших смартфонах. І в той же час, сьогодні вініл переживає справжній ренесанс, повертаючи в наше життя культуру вдумливого прослуховування та естетичну насолоду.
В даній публікації я абсолютно не претендую на розкриття таємниці як чорний диск вінілової маси залишається все ще актуальним в наш час та чому його не змогли витіснити жодні цифрові технології. Лише спробую коротко розглянути ті найчастіші питання, які виникають у представників молодого покоління, що прагне опанувати безмежний світ вінілу.
Коротка історія вінілових платівок
Можна сказати, що історія вінілу – це еволюція від металу та віскоподібного матеріалу до сучасних полімерів. В другій половині XIX ст. Томас Едісон представив фонограф, який записував звук на циліндричний валик, обгорнутий олов’яною фольгою або паперовою стрічкою, вкритою шаром воску. Однак цей пристрій не отримав розповсюдження, що пов’язувалося з рядом технічних проблем при експлуатації. Приблизно через 10 років після Т. Едісона, американський інженер Еміль Берлінер запропонував використовувати для записів плаский диск. Заміна валиків дисками надавала можливість створення металевих матриць, за допомогою яких можна було штампувати копії, збільшуючи тираж. Для відтворення звуку Е. Берлінер розробив спеціальний пристрій – грамофон. В подальшому було розроблено метод пресування платівок на основі шелаку – воскоподібної речовини, хрупкість якої нагадувала скло. До того ж, шелакові платівки мали обмежений час відтворення та швидко зношувалися.
Long Play або LP-формат Наприкінці 1940-х років американська компанія Columbia Records вперше випустила довгограючу платівку – Long Play, більш відома абревіатура LP, на основі суміші вінілу, який дозволив нарізати набагато вужчі та щільніші доріжки. І поступово вінілова платівка здобула ті властивості, які їй притаманні до сьогодні: діаметр 12 дюймів, швидкість обертання 33⅓ обертів на хвилину (об/хв), загальна тривалість звучання біля 40-50 хвилин.
Роком пізніше, ще одна американська компанія RCA розробила свій власний альтернативний формат платівки, діаметром 7 дюймів та з частотою обертання 45 об/хв. Зазвичай сторона такої платівки вміщувала одну пісню (Single), а самі платівки часто використовувалися в музичних автоматах. І такі платівки, зазвичай їх називають сорокоп’ятки, в наш час часто стають доповненнями до розширених перевидань LP-альбомів, як бонуси.
Альбоми на платівках – цілісність задуму

Платівка є тим засобом зберігання музичної інформації, де форма і зміст перебувають у абсолютній синергії. По-суті, платівка є симбіозом звукорежисури, графічного дизайну та поліграфії, що робить кожен LP-альбом самодостатнім об’єктом культури. Тому вінілові альбоми сприймаються не просто як набір аудіофайлів, а як повноцінний завершений витвір мистецтва. На відміну від цифрових плейлистів, де швидко можна обрати конкретний трек, «перестрибувати» з одного фрагменту композиції на інший, вініл диктує свої правила. Альбом на платівці – це цілісна історія з початком, кульмінацією та фіналом.
Вініл привчає до неквапливого і свідомого прослуховування музичного твору. Зазвичай альбоми на платівках слухають цілісно або хоча б повністю одну сторону. При цьому ви не просто вмикаєте звук, що створює фон, ви виділяєте 40-50 хвилин свого часу, щоб пройти шлях, який для вас проклав артист. Поділ LP-альбому на дві сторони («А» та «B») створює природну паузу, антракт, який дозволяє слухачеві усвідомити почуте та налаштуватися на продовження. Драматургія деяких музичних альбомів спеціально побудована таким чином, щоб фінальна пісня першої сторони залишала певний післясмак і бажання дізнатися, що буде далі в музичному плані.
Концептуальні альбоми
Зазначимо, що свого часу виникло поняття концептуального музичного альбому – формат, у якому всі пісні об’єднані спільною ідеєю, наскрізною темою, сюжетом або філософським питанням. На відміну від звичайної добірки пісень, концептуальний альбом сприймається цілісно, як книга або кінофільм. Наприклад, темі самоізоляції та метафоричної стіни між людиною та суспільством присвячений альбом The Wall від Pink Floyd. Історія інопланетної рок-зірки Зіггі Стардаста, що приходить на Землю, перетворюється суперзіркою і зрештою стає жертвою власної слави та надмірностей розповідається в альбомі The Rise and Fall of Ziggy Stardust and the Spiders from Mars від David Bowie. Звичайно не можна не згадати і альбом The Beatles – Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band, створений як виступ вигаданого оркестру. За визнанням багатьох музичних критиків саме цей альбом задав моду на концептуальність і особливий підхід до графічного дизайну (оформлення обкладинок альбомів). У контексті вінілу концептуальність відчувається найсильніше, адже продуманий порядок пісень на сторонах A та B, оформлення обкладинки та спеціальні додатки працюють як єдиний інструмент для розкриття авторського задуму. Одним з найвідоміших прикладів цього є альбом Pink Floyd – The Dark Side Of The Moon, де окрім самої платівки в конверті знаходяться плакати і спеціальні тематичні наклейки.
Особливості видань на платівках та колекціонування
Видання музичних альбомів на вінілових платівках, як фізичних носіях, пов’язані з поняттям тиражу. Однак, як і будь-який інший тираж, тираж платівок також може закінчуватися. При цьому, одні альбоми постійно перевидаються, а інші, після завершення тиражу, отримують статус колекційної цінності. Розглянемо деякі питання, пов’язані з темою колекціонування вінілових платівок.
Купуючи платівки, варто звертати увагу на їх стан. Найбільш розповсюдженою є наступна класифікація: M (Mint) – ідеальна, часто запечатана (Sealed) платівка; NM (Near Mint) або Excellent (EX) – виглядає як нова, однак вже була розпакована, звук без дефектів; VG+ (Very Good Plus) – містить незначні сліди використання, які не впливають на загальне задоволення від прослуховування; G/P (Good/Poor) – платівка зі значними подряпинами, які можуть викликати тріск або перескакування голки.
Візуальний вигляд платівок
Сучасні технології дозволяють виготовляти вінілові платівки різного кольору, що також стає частиною візуальної концепції – від напівпрозорих «крижаних» кольорів до складних візерунків «marble» (мармур) або «splatter» (бризки), що доповнюють настрій музики. До того ж, видання альбому на кольоровому вінілі часто має значно менший тираж, аніж на чорному, тому швидко стає колекційною цінністю. Також приваблюючим є видання платівок в розгорнутих конвертах , абревіатура Gatefold, які можуть містити тексти пісень, великі фотографії, навіть плакати всередині. Це перетворює розпаковування платівки на окремий вид перформансу.
Світ колекціонування вінілу є цілою наукою зі своєю ієрархією, термінологією та «святими граалями». Для колекціонера має значення не лише те, що записано на диску, а й де, коли та як він був виготовлений. В цьому контексті існують наступні поняття. First Press (Першопрес) – це найперший тираж альбому. Він вважається еталонним, оскільки друкується з оригінальних майстер-стрічок. Для колекціонерів першопрес — це «першоджерело» звуку. Reissue (Перевидання) – вихід того самого альбому через роки або десятиліття. Перевидання можуть бути як бюджетними, так і високоякісними. Remaster (Ремастер) – видання, де звук альбому було спеціально оброблено за допомогою сучасних технологій. Іноді таке «втручання» покращує деталізацію, а іноді – дещо змінює характер звучання відомого матеріалу. Ставлення до ремастерів у слухачів і колекціонерів не завжди позитивне. Розповсюдженою є практика перевидань платівок вже з ремастованим звуком.
Є ще одна особлива форма видань – це Bootleg (Бутлеґ) – неофіційні видання рідкісних концертів чи студійних демо-записів. Зазвичай такі платівки мають низьку якість звуку, але високу цінність для фанатів через унікальність контенту. Інколи матеріали з таких бутлегів можуть згодом офіційно видаватися і включатися, наприклад, в концертні дискографії виконавців. Деякі видання на платівках одразу мають позначку «Limited Edition», що свідчить про обмежений тираж. Обмежені тиражі можуть видаватися до певних подій, наприклад ювілею першовидання альбому, містити розширений музичний матеріал, рідкісні фото і спеціальне пакування. Часто кожна копія платівки Limited Edition має свій унікальний номер.
Де купувати вінілові платівки
Залежно від того, що ви шукаєте (нові релізи чи старі «артефакти»), місця для покупки платівок будуть різними. Основними місцями зазвичай є: Спеціалізовані магазини – це класичний варіант; такі магазини мають затишні шоу-руми, де платівку можна послухати перед покупкою. При цьому є можливість побачити стан конверта на власні очі та отримати консультацію. Альтернативою фізичним магазинам є українські або іноземні онлайн-магазини, каталог платівок в яких суттєво більший, ряд позицій надходить під замовлення для кожного клієнта. Недоліком є відсутність можливості оцінити платівку перед покупкою та ймовірність її пошкодження під час транспортування клієнту поштою. Також платівки можна замовляти на офіційних сайтах артистів або Bandcamp. В даному випадку треба враховувати витрати на транспортування, оскільки в більшості це іноземні ресурси. Окремі інтернет-ресурси пропонують широкий вибір вживаних платівок, в тому числі і дуже рідкісних.
Догляд за вінілом

Якщо ви купуєте навіть нові платівки, то для подовження строку їх експлуатації необхідно за ними доглядати. Перш за все, платівки необхідно зберігати виключно у вертикальному положенні, тобто платівки повинні стояти. Наприклад, в різноманітних органайзерах. Якщо скласти їх стопкою, то нижні диски під вагою верхніх почнуть деформуватися, що може призводити до викривлення поверхні (появи «хвиль»). Платівки треба оберігати від прямих сонячних променів та впливу тепла. Під час експлуатації платівку необхідно тримати тільки за краї та центральне яблуко (лейбл), щоб уберегтися від відбитків пальців, які з часом погіршують якість звучання.
Щоб обкладинка не затиралася на кутах і не втрачала колір, особливо для колекційних видань, можна використовувати захисні прозорі пакети. Також саму платівку бажано зберігати в спеціальних пакетах, найкраще в антистатичних, та періодично обробляти антистатичною щіткою, яка знімає пил і статичну електрику. Деякі виробники пропонують як окремі аксесуари, так і цілі набори для чищення платівок. Існують навіть спеціальні пристрої для чищення платівок. Хоча такі рішення доволі дорогі і підійдуть для власників великих колекцій вінілу. Ну і звичайно необхідно слідкувати за стилусом (голкою) програвача, очищати його, а за необхідності і змінювати, що зменшує механічний вплив на платівку під час її відтворення.
Вініловий звук як противага цифровому
Вініловий звук в порівнянні з цифровим – це суперечка між «фізичною природністю» та «математичною точністю». Звукова хвиля на платівці є безперервною. Голка програвача платівок повторює кожен вигин доріжки, фізично відтворюючи коливання. Створюється звучання, максимально наближене до того, як ми чуємо звуки в природі. При відтворенні вінілу виникають специфічні гармонійні спотворення, які роблять звук м’яким, «оксамитовим» і приємним для сприйняття. Вініл має суттєво вищий рівень фонового шуму, до якого належить той самий легендарний тріск і шипіння платівок. Через особливості аналогового розділення каналів, прослуховування вінілу часто створює кращу сцену. Слухачеві легше «розставити» інструменти в кімнаті, звук здається більш тривимірним.
В цифрових форматах звук розбивається на безліч дрібних «сходинок» (семплів). Хоча сучасні формати (Hi-Res) роблять ці кроки непомітними для вуха, мозок на підсвідомому рівні іноді сприймає таку «сходинкову» структуру як менш природну. Цифрове відтворення прагне до ідеальної стерильності. Цифровий звук дуже точний, але іноді може здаватися холодним, пласким або занадто різким, особливо на високих частотах. При цьому «цифра» забезпечує ідеальну тишу в паузах, чітке розділення лівого і правого каналів, але іноді інструменти звучать ізольовано один від одного, неемоційно.
Отже, цифрові формати відрізняються своєю стабільністю, точністю та досконалістю. В той же час, звук вінілу залежить від ваги тонарма, матеріалу голки, чистоти платівки та інших факторів. Саме це робить вініл «живим» і більш підходящим для емоційного занурення та насолоди тембрами.
Феномен «вінілового ренесансу» в цифрову епоху може здатися парадоксом. Проте є кілька причин, чому люди знову почали купувати вінілові платівки:
- • бажання мати музику на фізичному носії для відчуття власності на противагу віртуальним цифровим файлам;
- • заради занурення у процес прослуховування (діставання платівки, її протирання, встановлення на програвач, опускання голки тощо);
- • естетичне задоволення платівкою як твором мистецтва (оформлення обкладинки, красиві розкладні конверти, колір вінілової платівки);
- • цілісне сприйняття альбомів (усвідомлення авторського задуму);
- • досвід отримання іншого, альтернативного цифровому, звуку
З цікавого – згідно опитувань, частина людей, що купують вініл, навіть не мають програвача. Для них платівка, насамперед, є своєрідним арт-об’єктом, яким хочеться володіти. Адже вініл – це музика, яку можна не тільки почути, але і відчути на дотик.